gototopgototop
Get Adobe Flash player

Трішки гірської романтики або сповідь альпіністки.

 

Лучше гор могут быть только горы….

 

Так, для мене гори – це інша реальність, інший вимір прожитого життя, яке поділяється на міський сон та яскравий світ, напівміфічний, можливо казковий, можливо нереальний, а взагалі просто інший світ, світ гір та людей, людей, в чомусь особливих, рішучих та водночас романтичних, сильних та мяких, сильних духом, мяких душею.

 

 

Коли ти йдеш на сходження, твоя душа завмирає, серце скажено бється, а кров шумною гірською рікою струмує по твому тілу. Коли сидиш десь в долині, слухаєш дивне сплетіння звуків вітру та води, дзвін каміння та лавини, відчуваєш всю міць та силу цієї природи…і себе її частинкою, маленькою такою, крихітною… Там інші закони життя, там інший устрій, там все інше, навіть не знаю, як пояснити… напевно, таке можна тільки відчути…

Завжди ставлять питання:

- Навіщо ви йдете в гори?

- Тому що там гори.

- Не розумію…

А ти і не поясниш, як це: стояти на вершині, дивитися на безмежну красу та міць, ніжитись в суворому промінні ультрафіолету сонця, вдихати пекучо-морозний вітер і бути безмежно від цього щасливим. Не поясниш. Тільки коли тут, в місті закриваєш очі, перносишся туди, в той момент, а по тілу пробігають мурашки, і обличчя починає світитися від мякої усмішки, яка наче випромінює тепло. Це щастя, незрозуміле, можливо вигадане, хоча щастя для кожного своє, для альпіністки, точніше для мене – таке.

Ми рвемося верх, я рвуся вверх, а який сенс наших сходжень? А ми і самі точно це сказати не можемо. Просто щось розриває тебе зсередини, щось бере і просто зносить тобі в задушливому місті голову. А там інший світ, він тебе змінює: ти стаєш іншою, і це місто, суєта, всякі люди-мурашки, які копошаться в якихось там суперважливих справах… тобі просто не до цього.

Гори лікують душу… Дивлячись на холодну країну каміння та льоду розумієш, що ти та і все твоє життя – мить, іскорка, яка важлива тільки для тебе. Горам від тебе нічого не потрібно, та й ти їм теж ні до чого. Але ти рвешся сюди кожен раз, рвешся, щоби знайти тут саму себе.

Замість флакончика з парфумом кладу в дамський рюкзачок розкладний ножик. Замість чергової помади купляю скальний крюк та ховаю його до косметички, і ніколи не вибираю, на якому курорті провести відпустку, а одразу ж тікаю в гори…і не чекаю там принца на білому коні, супергероя-рятівника депресивних принцес, а твердо йду на вершину з надійним другом-напарником. І від цього всього реально відчуваєш себе щасливою, адже для щастя потрібно настільки мало – просто бути живою.

І на здивовані погляди, купу інколи навіть дурнуватих, незрозумілих запитань відповідаю:

- Ні, вам мене не зрозуміти: ви дивитися на горизонт і бачите там всього лише лінію, а я бачу, як вершинки гір виблизкують через хмарки, ви дивитися на зорі та бачите всього лишень цятки світла, я ж бачу безліч інших свтів т ареальностей, навколо себе ви бачите переважно сірість…


Вночі холодне відлуння зірок переповнює гірську тишу, здається, що саме вночі тут літають чиїсь мрії.. і ти теж сидиш та мрієш, акуратно так, ніжно, щоб не злякати чиюсь.

 

Адже найсуворіший альпініст в душі – романтик. Варто тільки задуматись: йти довгі години, навіть дні, а інколи і тижні вверх, долати життєвоважливі перешкоди, тай просто ризикувати собою… І для чого?! А просто щоб подивитися на світ із вершини, глянути всього на декілька хвилин, посміхнутися обпеченими вітром та ультрафіолетом губами та вдихнути на повні груди… і просто розчинитися у навколишній красі…