gototopgototop
Get Adobe Flash player

Georgia/Kazbek/Chauhi

Ну, как же тебе рассказать, что такое гора?
Гора - это небо, покрытое камнем и снегом,
А в небе мороз неземной, неземная жара
И ветер такой, что нигде, кроме неба, и не был.

 

 

 

Чесно кажучи, не знаю з чого почати: купа вражень, емоцій, всього-всього самого позитивного та яскравого.  Хоча знаю, почну з музики… Напередодні відїзду поверталася ввечері додому парком і почула легку та заворожуючу мелодію: один хлопець сидів на лавці та грав на дивному барабанчику, але звук був схожий на арфу. Я сіла коло музиканта і заплющила очі, уява почала малювати засніжені вершинки гір на заході сонця, шкіра почала відчувати прохолоду вітру, а в ніздрі різко врізався запах вітру та свободи. Посидівши та помріявши все ж таки заставляю себе йти далі, треба ж таки зібрати рюкзак, ажде через 4 години треба вже відїжджати, а в мене ще й кіт не валявся.

Далі було все по плану: таксі. Київський експрес, аеропорт, літак… Грузія зустріла теплом, навіть спекою, але якась вона видалася мені лагідна та приємна. Наш літак прилетів о 16:00, Андрій прилітає з Варшави в 20:00, Саша вже в Кутаїсі… Збираємося коло аеропорту, ми чекаємо прильоту Андрюхи, мимо того надзвонюємо Саші, щоб підтягувався до нас з провіянтом.

Коло 21:00 ми таки зібралися разом за таксі домовилися раніше і от ми уже їдемо в Казбегі – село коло Казбека, найвищої вершини Грузії (5033 м над рівнем моря), на яку ми зібралися зійти.

Хочу сказати, що люди там надзвичайно привітні та допоможуть в будь-якій ситуації, водій автомобіля вгостив нас хорошим домашнім вином, розказав, де що краще придбати, на тебе дивляться як на людину, а не туриста, якого можна якнайкраще облапошити. Але про людей ще буду розповідати, бо таки багато добрих слів хочеться сказати про той народ.

Отож. Приїхали ми в Казбегі о 4 ночі, виявилося, що одразу треба підніматися до монастиря. Слава богу, що в темноті не особливо було видно, де саме він знаходиться, бо в потім як вдень побачила той схил і ту відстань, яким підіймалися, то трохи понервувалася. Рюкзаки у нас були майже легенькі: мій десь 32-34 кг, у хлопців ще важче, знаю точно, що Гринін важив 36. І от з такими рюкзаками, вночі, хто виспавшись, а хто ні (як на мене, в машині важко виспатися) повземо, а таки повземо вгору. Я зла, на запитання, чого я зла, відповідаю, що хочу спати і важкий рюкзак, та мені здається, що всі були трохи в шоці  від такого старту. Але ще було видно зорі, над горою розглядаю Оріона, а Гриня розглядає мою позу, дуже вже йому сподобалася моя манера споглядання сузірїв. Починає світати, вже можна йти без ліхтарів, ми пройшли село та спинилися на привал на схилі над селом, падаю на траву з рюкзаком, таке враження, що всі ми позеленіли, але тут момент позитиву: Андрій вгощає нас тістечками, дуже-предуже смачнючими, які він, до речі, сам пік. Таки це додало сил і позитиву. Йдемо далі по зрізках дороги, Андрій, не з Варшави, у нас було 2 Андрія, трохи втомився, наша група трохи розділилася, в якийсь момент я, Андрюха та Іра згуртувалися і разом стали відпочивати коло дороги, дивимося, машина їде, думаю, зараз спиню, попрошу. Щоб рюкзаки підвезли, а тут вона сама спиняється, відкриваються двері. А там Гриня та Андрій виглядають. Загружаємо рюкзаки, самі йдемо пішки, бо ще залишався шмат дороги вгору. То були поляки, розказували, що хотіли піти на Ушбу, але погоди там не було, нещодавно сходили Ельбрус, тепер на Казбек хочуть.

 

Нарешті ми на монастирі, уже 7 ранку, ставимо палатки, пємо чай та хто спати, а хто в село за продуктами та підзарядкою апаратури. Я спала.

Виспавшись, збираємося н аакліматизацію, вийшли буквально на 400 метрів вище рівня палаток, але більше і не варто. Погода чудова: тепло, легкий вітерець, якось казково було. На стежці зустрічаємо іноземців: поляків, ізраїльтян, французів. І всі зі всіма вітаються, усміхаються, кльово….

 

Виходимо на горбик та лягаємо на траву. Боже,  як же це класно: лежиш, дивишся в небо, дихаєш на повні груди і ні про що не думаєш, а просто живеш!!! Трохи покайфували і пішли вниз.

Там розбираємо речі, які зайві відносимо в монастир на зберігання, поки будемо підійматися на вершину. То те, то се.. І ще з села принесли смачнючі хачапурі та домашнє вино – смакота. А ніч порадувала чудовим зірним небом. Іра лягає спати просто неба, ми її трохи лякаємо всякими астрономічними явищами, помимо милуємося чудовим астрономічним пейзажем: весь Молочний шлях видно, зорі. Галактики, туманності…казково. І йдемо спати до палатки. Зранку збираємо табір і йдемо вгору на перевал. Гриня планує проводити заняття на травянистих схилах, заняття доручає проводити мені, що і роблю під пильним наглядом нашого президента федерації.

 

По дорозі зустрічаємо групи з різних країн. Був цікавий діалог:

- Hello!

- Hello!

- Where are you from?

- Ukraine.

- ААА, брати-українці!!!! А звідкілля саме ви будете?!

То була група туристів із Харкова. Саме з перевалу спускалися, ми підіймалися, обмінялися кількома фразами і пішли далі кожен своїм шляхом. Приємно все ж таки в інших краях своїх земляків зустрічати.

Виходимо на перевал, перед нами відкривається Казбек у всій своїй величі та красі. Трохи відпочиваємо і йдемо далі до річки, там робимо обід і вирішуємо, що далі не підемо, так як уже втомилися і всі до метеостанції піднятися не зможемо. Хлопці знаходять гарні місця для палатк. Де ми й розбиваємо табір. Ще залишалося трохи часу, тож ми ще встигли прогулятися налегку вверх по стежці так метрів на 100 висоти. А гарно було під вечір світло сонця стало м'яким, гори ледве  люшевими виглядали.

 

Наступного дня погода зіпсувалася, але ми все ж почали підійматися до метеостанції. На підході до лідника нас накриває дощ, всі вимокли, в мене джинси мокрі наскрізь, але я на це не звернула уваги, атмосфера була чудова, тим більше що під час підйому по ліднику всі встигли висохнути. Похмуро і сурово, але велично та гарно. Коло 5 години ми на метеостанції. Тут холодно та вітряно, шукаємо місця під палатки та встановлюємо свій базовий табір. Під час встановлення до нас прибилося 2 собак: руденька та чорненька. Руденька нахально прийшла до мене, вилізла мені на руки і там собі розляглася, чорна товклася у мене по спині. Кумендіні такі собі собачки-альпіністи.

Наступного дня йдемо на акліматизацію на плато, погода зранку налагодилася, але з обіду почалася гроза. Вона нас захопила на плато, ми почали швидко спускатися і на моренці стало трохи краще.

 

На сходження встаємо о 3 ночі, збираємося та о 4 виходимо. Стежка по морені не дуже приємна і були місця, де легко збитися з дороги, думали, що поки до того дійде, то вже стане світло, але дивним чином ми затемна пішли правильним шляхом і схід сонця зустріли на плато. Ранок дивовижний: небо різних рожево-багряних кольорів, на горизонті ще видніються залишки нічних діамантів-зірок, а із-за гір вистрілюють перші промінчики сонця. Ми вдягаємо системи і йдемо далі по стежці вгору. Перед нами тягнуться цілі вервечки груп, які ми частково обганяємо. От же ж підібралася команда лосів! Чим вище. Тим складніше йти, кисню стає все менше, повітря холодніше, натягнуло хмари. Андрію важкувато, йдемо повільним темпом, я за той час встигаю замерзнути ледь не до кісток і прошу вирватися наперед піти швидшим темпом, що і вдається. Далі на стежці зявляється лід, ми дістаємо льодоруби і взуваємо кішки. Назустріч уже спускаються групи із вершини – втомлені та щасливі. Снігу трохи побільшало, схил став крутуватий, але мотузки не дістаємо: нема сенсу, з ними буде тільки важче йти. І от здається. Що уже вершина, доходжу, виглядаю за переин, а там тільки перед вершина сідловина і купа людей на ній, усміхаються мені, кльово. Вибираємося на сідловину, залишаємо там рюкзаки і йдемо на вершинку. Вона якраз відкрилася перед нами. Останні найважчі кроки і ми на висоті 5033 м над рівнем моря! Краєвид чудовий: сонячно, хмарки на вершинках гір, і мороз із вітром.

 

Кайфуємо, фоткаємося і спускаємося вниз.

 

Андрій бореться із страхом висоти, Андрюха вчиться правильно ставити ноги на спуску, я та Гриня наглядаємо за ними. Андрюха умудряється двічі злетіти із стежки, але молодець, самозатримання натренував на відмінно. Проте бідолага на кінець ще й в тріщину трохи провалився, одним словом – повний фарш на спуску вхопив. На плато збираємося разом. Далі неприємно – стежку через сипуху пробиває камінням, йдемо швидко, під ногами болото, збоку один за одним свистять камінці. Такий спуск – ще те задоволення.

Приходимо в табір стомлені та щасливі – піднялися за 7 годин на вершину з метеостанції – ми молодці!!! Погода псується. Ми думаємо, що робити далі, залишається ще тиждень в горах.

Наступного дня рішення прийшло до нас саме – група з Азербайджану прийшла до нас прости лейкопластир, вони нам і розповіли, що були на зборах на масиві Чаухі, це в 40 хвилинах їзди від Казбегі. В той день спускаємося в село, знімаємо костел. На монастирі нас застав дощ, перечікуємо його там, по телефону Іра викликає машину та бронює нам місця в хостелі Naazi. Хазяїн приїжджає доволі оперативно, всі рюкзаки ми чіпляємо на багажник автомобіля на його даху, грузимося і їдемо в село…їдемо, а не йдемо. Господарі гостино нас зустрічають, ми поселяємося і перш за все біжимо в душ, щоб помитися і далі піти в гори. Смачнющу вечерю замовили там на місці, відпочили, навіть якось незвично було спати в постелі, а не в палатці. Наступного дня їдемо в село Юту, з якої починається підйом до масиві Чаухі.

Грузія – країна див. Ми шукали по інтернету інформацію про маршрути н амасив, але чогось толкового знайти не могли. І саме там ми зустрічаємо альпініста, який сам робив першопрходи н ацей масив, він нам детально все розповів де стоянки, розказав про маршрути і презентував гайдук. Ми не могли повірити, що таке буває!

Але халепа, забули все залізо в хостелі, змушені ще раз повертатися. В кінці кінців, починаємо старт підйому. Підхід недовгий по досить пологій стежці попри річку. Місце чудове, коло річки на галявинці, неподалік має бути озеро, але його знайти одразу не змогли. Прийшовши до зазначеного місця із 3 болдерами зупиняємося, Саша йде далі по стежці, його деякий час немає, я йду в тому ж напрямку, де зник Сашка… Короче по стежці ми прогуляли більше години, здибалися на горбику, роздивилися місцевість, почали повертатися, внизу схопили добрих піндюлєй від Грині, але то таке…

 

Наступного дня всі разом йдемо на 3а. Підхід довгий, зайняв у нас години 4.  Під маршрутом поговорили із командою місцевих альпіністів, які йшли 4б, вони детально і розказали нитку маршруту. Ще одне маленьке диво Грузії.

Сам маршрут 3а доволі короткий, пролізли години за 2, 3 мотузки пройшли поперемінно, Саша йшов першим, далі на вершину вийшли одночасно. По маршруту Гриня роздає піндюлі направо і наліво… я тікаю наперед і разом із Сашею йдемо першою зв’язкою і прокладаємо маршрут сходження. На вершиі гарно: видно Казбек, навколишні гори, озеро, річки.

 

Починаємо спуск по шляху підйому. 3 дюльфера, потім спустилися в кулуар, де Іра опановувала метод спуску по сипусі. Спуск також довгий виявився, посередині спуску нас накрила гроза та град розміром з горох, боляче під такою штукою спускатися. Сікло руки та било по ногах, я умудрилася спускатися в терміку.

Втомлені спустилися в табір майже затемно.  Вітаємо один одного з вершиною, така вже наша альпіністська традиція.

Наступного дня відпочиваємо, купаємося в озері, гуляємо по долині.

Далі щоб розім’ятися, йдемо із Сашею на 4б, яку продивилися напередодні (її якраз добре було видно із 3-ки, тим більше що її ще й лізли грузини).

Погода була не фонтан, після грози на 1 мотузці лід, ліземо довго, холодно, сильно замерзаємо, в голові промайнула думка, а чи не дюльфернути з 1 станції. Але після сашкиної команди Самостраховка, чую:

- Тут тепліше!!

На що негайно відповідаю:

- Ліземо далі!

По суті маршруту 3 мотузки, далі до вершини пішли одночасно. Чимось мені ця четвірка нагадала Карнавал на Мердвен-Каї. Перша мотузка 4 по альпіністським міркам, точки ставити нема де. Страховка на крюках, в нас було 3 якоря. От всі і розпустили, під верхом є стаціонарні стрьомненькі такі шлямбури, для короткої мотузки 50, якщо не вистачає дотягнути до станції. Друга мотузка тут ключова: вертикальна тріщина в каміні, точки ставляться добре, але в нас вона була мокра, Саша ліз її акуратно. Третю мотузку ми собі трохи ускладнили: полізли прямо вверх, хоча по суті там можна обійти трохи правіше.  Станції там набиті крюками на полочках, в них же і висять дюльферні петлі.

Вийшли на вершину, краса, трохи посиділи і почали спуск. Спустилися доволі швидко. Внизу на перемичці як було холодно, так і не потепліло, спускаємося по кулуару, заклали ще 1 дюльфер на снігу і вже сіли відпочити на камінні лідника. Кругом каміння, лід, по ліднику дзюрчить вода,ми сидомо в цирку, навколо високі скельні стіни, вгорі літають та кричать орли… Сурова велич гір, ти тут навіть непомітний, і зливаєшся з цим всім в щось одне.

 

Відпочивши спускаємося вниз, перед нами знову відкрився вид на долину,  озеро, Казбек, сонце лагіднішає і котиться до схилів.

Приблизно о 18:00 доходимо до палаток і зразу приймаємо водні процедури в гірських купальнях.

На наступний день була запланована 5а, але вирішуємо не йти: підхід довгий і незрозумілий, і в якому стані сам маршрут теж невідомо, вирішили не ризикувати перед відїздом, могли за 1 день і не пройти.

Але то на краще, що не пішли. Коло палаток мене манила не дуже висока (приблизно 3000 м) гора, вона здавалася мені махровою і чимось нагадувала іграшку. Я йду на неї. Скажу вам підйом по травянистим схилам в спеку – задоволення ще те, дійсно було фізично важко, а ще уявила, що то якби з рюкзаками по такому йти – то нікому не побажаєш такого підйому. Йду, думаю, от уже вершина, ага, уже!!! ЇЇ навіть і не видно, то черговий схил. Під час підйому над головою знялася зграя якихось птахів: кольорові такі, синьо-пурпуні, дуже гарні. Гарний підйом: зліва виглядає казбек із своїм дракончиком, навкруги кружляють загадкові птахи, за спиною доноситься шум річки та височіє Чаухі.  Піднімаюся вище, трави вже немає, почалася сипуха, а на ній розсипаний гірський кришталь – справжній! Кристали ростуть на білій слюді, просто лежать вперемішку із сипушкою. Я не вірю, я періодично згадувала цей камінь, і от тут гора дарує мені ці прозорі чисті кристали. Чудо!! Над головою пролітає орел, дплі прямо збоку бачу, як яструб ганяється за горобцем, потім сідає майже коло мене, напевно, він одразу не зрозумів що і до чого. Аде згодом він здійнявся і полетів геть. Накінець доходжу до вершини, тут уже таки холодно, вважаючи що я тільки в шортах і купальнику. Роблю фото, відпочиваю і йду вниз. На спуску зустрічаю свої улюблені синенькі квіточки – ще один подарунок гори!

 

Загалом я прогуляла годин 6, в долинці знайшла собі чудовий енергетичний камінчик, посиділа на ньому, покупалася у вітрі і уже босоніж дійшла до палаток. Це було саме те, чого просила моя душа, як це назвати – не знаю, але це був дійсно мій день. Потім ще було озеро і річка. А ввечері святкували день народження нашого президента федерації: щастя, здоровя та любові бажали йому.

Зранку збираємося, йдемо в село, нас має забрати автомобіль, сумно робиться, часто обертаюся, щоб ще раз подивитися на масив.

 

Приїжджаємо в Казбегі, забираємо речі, ловимо таксі і їдемо в Тбілісі, по дорозі милуємося краєвидами, таки казково! В тбілісі нас довозять прямо до автобуса на Кутаїсі, куди нам і треба. Там зупиняємося в хостелі, відпочиваємо. Наступного дня ідемо гуляти по місту.

Я пішла сама, знайшла гарне місце на березі річки, якраз починався дощ, знайшла дерево для сховку, витягши фотик зробити знімок, почала дивитися фото, на очі навернулися сльози…

Трохи розяснилося, пішла далі по місту, люди інші, занесло мене до місцевої старовинної церкви, там  поговорила з місцевими жителями, розпитали хто і звідки, а я їх про їхні справи… І пішла в костел. По дорозі назбирала цеглястих квітів… робилося сумно…

Швидко зібралися, загрузилися в таксі: дорога, аеропорт, літак, все по стандарту. Київ зустрів вечірніми вогнями, як ніби не хотів різко витягувати із гірської казки. Над ранок добралися додому.

 

Коли дивилася і слухала річки. В голові крутилися стрічки пісні Take me where the sweet water flows, напевно, я там побувала.

2 тижні в горах, а таке враження, що пройшло життя,здається, що повернулася зовсім іншою, якою, сама не знаю, гірською, напевно.

 

 

 

Комментарии  

 
0 #3 Shmurikov Oleg 2014-09-11 01:31 Вітаю !
З горами!
Нові враження - це завжди прекрасно !)
 
 
0 #2 begemotik 2014-09-10 12:53 Інформація Київської ФАіС пр масив Чаухі: fais.kiev.ua/.../...
 
 
0 #1 begemotik 2014-09-05 01:00 Ось тут можна переглянути мої фото з виїзду: plus.google.com/.../6055301471001801553
Також попрошу інших учасників поділитися своїми знімками